Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила кореспондентам болгарських ЗМІ

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила кореспондентам болгарських ЗМІ
Версія для друку
2 березня 2018 р. 15:41

Напередодні візиту до Болгарії Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на питання болгарських журналістів, які представляють газету «Труд», Болгарське національне телебачення і Болгарське національне радіо.

— Ваша Святосте, з яким посланням до болгарського народу Ви їдете до Болгарії?

— З тим же посланням, з яким патріархи зазвичай приїжджають до Болгарії, і приблизно з тим же, з яким болгарські патріархи приїжджають до Росії. Руська і Болгарська Церкви мають дуже довгу історію братерських відносин. Саме тому, що наші народи здебільшого православні, та через те, що наші народи мають багато спільного в культурі і навіть у мові, Болгарія завжди сприймалася в Росії як братерська країна. Історія переконливо підтверджує цю тезу. Я приїду у зв'язку зі святкуванням 140-річчя визволення Болгарії, і мені хотілося б сказати, що саме Руська Церква, здійснюючи молебні майже у всіх храмах Росії за стражденний болгарський народ, сформувала громадську думку, яка вплинула на прийняття політичних рішень щодо участі Росії у військових діях на Балканах. Важко сказати, чи був готовий тодішній російський уряд до того, щоб без підтримки знизу, без загальнонародної підтримки піти на такі жертви. Десятки тисяч загинули, десятки тисяч були покалічені, втратили здоров'я, і ця жертва була пояснена найголовнішим і сильним аргументом — ми віддаємо життя за наших єдиновірних братів. Як би не складалася політична кон'юнктура, — а вона складається по-різному, як по-різному складалися політичні відносини Росії і Болгарії, — відносини між Руською та Болгарською Церквами завжди були і залишаються братерськими й найтеплішими. Достатньо сказати, що коли виникла так звана болгаро-грецька схизма і Болгарська Церква не визнавалася в сім'ї Помісних Православних Церков, то в 1945 році вирішальним став голос Руської Православної Церкви на захист Болгарської Церкви, який і привів зрештою до визнання автокефалії Болгарської Церкви світовим православ'ям. А в 1953 році такий же вирішальний голос Руської Церкви сприяв визнанню Болгарського Патріархату, який, як відомо, свого часу припинив своє існування через політику Туреччини. Після 1953 року протягом 8 років потрібно було переконувати деякі Православні Церкви, щоб Болгарський Патріархат був визнаний усіма. І тут я не можу не згадати ім'я свого вчителя митрополита Никодима, людини добре відомої в Болгарії, принаймні в ті часи, який дуже багато зробив для того, щоб схилити Помісні Православні Церкви до беззастережного визнання Болгарського Патріархату.

Ось такі епізоди були в нашій історії, і я гадаю, що братерські відносини між нашими Церквами витримали випробування часом. Хотів би відзначити також ту важливу обставину, що численні болгари здобували освіту в духовних закладах Руської Церкви, а руські православні люди вчилися в Болгарії. У нас існує руське подвір'я в Софії і болгарське подвір'я в Москві. Усе це і є тими самими скріпами, які зберігають добрі відносини між нашими Церквами і, сподіваюся, впливають позитивно на відносини між нашими народами.

— Чи вважаєте Ви, що сучасний інформаційний ідол — Інтернет — забирає у людини духовність?

— Ідолів взагалі створюють люди, причому в кожну епоху — своїх. Зовсім недавно таким ідолом було телебачення — можливо, і залишається для багатьох людей. Люди перестають читати книги і навіть газети, і все своє дозвілля проводять перед екраном телевізора, тож Інтернет не є щодо цього чимось унікальним. А до телебачення величезну роль відігравали газети, різного роду політичні тексти — та й чого тільки не було! Потрапити в рабство Інтернету чи ні — а ідол є тим, що панує над людською свідомістю, — залежить від людини. Точно так само, як стати рабом алкоголю чи ні, залежить від людини.

У кожну епоху, у будь-який час, у кожному народі люди стикаються з різними викликами, і завдання Церкви полягає в тому, щоб навчити людину бути вільною. Вільною від зовнішнього тиску, а він може бути політичним, культурним, інформаційним. Можливо, головна місія християнства в сучасному світі і полягає в тому, щоб захистити людину від рабства, — на тлі гучних заяв про свободу як головну людську цінність. Тому що політична свобода не забезпечує справжньої свободи духу. Можна бути політично вільним, але закабаленим модою, системою хибних цінностей та ідеалів, які посилено насаджуються засобами масової інформації та масовою культурою. А людина, що спирається на систему християнських цінностей, здатна дати оцінку всьому, що відбувається навколо неї, причому не дотримуючись тієї чи іншої політичної або інформаційної моди, а залишаючись вільною. Якщо Церква впорається з цим завданням, то ми допоможемо сучасній людині залишитися вільною, і таким чином, зберегти надію на повноту життя. Тому що матеріально багата, але духовно невільна людина не може бути щасливою.

— Ми чули про проблеми з православними храмами в Україні і, ймовірно, про гоніння на православних християн. Чи є в цих розповідях правда?

— Так, в Україні дуже важка ситуація, справжні гоніння обрушилися на Українську Православну Церкву. Тільки за останній час захоплено силою 50 храмів. Постійно відбуваються напади на храми, б'ють священиків, мирян. Є документальні кадри, як це відбувається, — священик в облаченні весь залитий кров'ю, а його б'ють і називають окупантом, хоча він українець, який народився в Україні, і який розмовляє українською мовою. Б'ють тільки тому, що він знаходиться в канонічній Українській Православній Церкві, яку місцева влада і націоналістичні сили називають церквою-окупантом. Жахлива ситуація, але, на жаль, не чути, щоб Україну серйозно критикували за порушення прав людини і релігійних свобод. Адже тут не просто порушення прав — жахливе порушення, із вживанням насильства, причому все це зафіксовано на телебаченні, у різного роду документах.

Українська Православна Церква сьогодні є єдиною в Україні миротворчою силою. Адже українське суспільство дуже розділене, і те, що відбувається на Донбасі, — це громадянська війна, через те, що частина України не сприйняла того, що було сприйнято в іншій частині країни. Українське суспільство виявилося дуже поляризованим. Реальних миротворчих сил практично немає, і тільки Українська Православна Церква має миротворчий потенціал. Чому? Тому що її паства і на сході, і на заході, і в центрі.

Нещодавно Українська Церква організувала грандіозний миротворчий хресний хід. Віруючі зі сходу і віруючі з заходу, сотні тисяч людей, пішли до Києва, і це був хресний хід заради миру, заради примирення всередині українського суспільства. І ми дуже сподіваємося, що політичні турбуленції минуть і народ знову житиме спокійно; поважатимуться людські права, у тому числі релігійні свободи, а Українська Православна Церква й далі продовжуватиме своє служіння. Є така надія, і ми за це молимося.

— У Болгарії існує вкрай негативне ставлення до так званої Стамбульської конвенції або, скоріше, до тієї її частини, яка на практиці оголошує безглуздою біологічну сутність чоловіка й жінки. Болгарська Православна Церква виступає проти цього документа. А Руська Православна Церква має позицію щодо цього питання?

— Таку ж, як і Болгарська Православна Церква. Документ, про який Ви говорите, декларує, що панацеєю від бід, які можуть виникати всередині сім'ї, у тому числі від насильства щодо жінок, є втручання в сімейне життя з боку громадських організацій. Ми категорично проти цього. Держава, звичайно, не повинна допускати насильства, але під виглядом боротьби з насильством не можна втручатися у святая святих особистого життя людини — сімейні відносини. Крім того, цей же документ передбачає відповідне ставлення до такого явища, як одностатеві союзи, а Православна Церква категорично їх не сприймає.

Тому з віроучительних, богословських міркувань православним дуже важко погоджуватися з такого роду документами. Я вітаю те, що Росія не підписала і не ратифікувала цей документ, і з дуже великим розумінням і симпатією ставлюся до позиції Болгарської Православної Церкви, яка виступає проти ратифікації цього документа Болгарією.

— Історія пам'ятає періоди криз у відносинах між Православними Церквами Росії і Болгарії. Як розвиваються ці відносини в останні роки?

— Я хотів би сказати, що кризи у відносинах між Церквами ніколи не було. Кризові відносини бували між державами. Був період, коли не було дипломатичних відносин, був період, коли під час військових дій Росія і Болгарія були по різні боки барикад. Але Церкви завжди були разом, — так було протягом всієї історії. Я вже сказав про підтримку Руською Церквою болгарського Православ'я, коли воно не визнавалося грецьким православ'ям, коли була так звана болгаро-грецька схизма. Я також згадав активну позицію Руської Церкви щодо забезпечення автокефального статусу Болгарської Православної Церкви і Болгарського Патріархату. Тому темних, важких сторінок у наших міжцерковних відносинах не було, і це дуже важливо. Бо якщо у відносинах між Церквами немає темних сторінок, виходить, і в стосунках між народами їх бути не може. Що ж стосується політики, то політичний контекст часто змінюється, і важливо, щоб братні народи, незалежно від цього, зберігали добрі стосунки й спільну систему цінностей.

— Як Ви, Ваша Святосте, ставитеся до екуменізму?

— Екуменізм — це протестантське поняття, ми його вживаємо лише як технічний термін. Насправді йдеться про міжхристиянську співпрацю, а якщо говорити про богословську співпрацю, то вона сьогодні є дуже й дуже складною, — насамперед через ту обставину, що протестантські церкви завжди, на протязі всієї історії, йшли у фарватері світської думки. От і сьогодні ліберальні тенденції в протестантському богослов'ї — це наслідок впливу на протестантських богословів, на протестантські церкви світських концепцій, у тому числі прав і свобод людини, які передбачають, зокрема, зміну ставлення до статей, підтримку одностатевих союзів тощо. Тому, на жаль, у богословському плані у нас зараз зупинка, і я не бачу можливості реального руху вперед в найближчі роки. Але не православні в цьому винні. Ми постійно говоримо нашим братам-протестантам: потрібно мати більше свободи, більше духу і здатності говорити «ні» сильним світу цього. Ось православні навчилися говорити «ні», бо ми мали дуже важку історію, у тому числі у відносинах із владою. На жаль, у протестантському світі ми сьогодні бачимо капітуляцію основних християнських ідей перед ліберальними філософськими підходами до людської особистості.

Що ж стосується практичної взаємодії, то, за всіх богословських різночитаннях, ми маємо, я б сказав, хороший досвід спільної роботи за різними напрямками. Зокрема, зараз налагоджується серйозний діалог щодо взаємодії Православних Церков, Католицької Церкви і протестантських церков з надання гуманітарної допомоги в Сирії. Думаю, факт співпраці православних із протестантами й католиками в гуманітарній сфері є дуже позитивним, і ми маємо його розвивати. Точно так же я думаю, що, оскільки простір богословського діалогу різко звузився і ми втратили перспективу досягнення угод у галузі богослов'я, залишаються інші галузі, наприклад культурний діалог. Релігії завжди відігравали важливу роль у культурі, і от сьогодні культурний діалог через релігійні організації, через церкви міг би сприяти встановленню більшого взаєморозуміння між людьми. Отже я бачу, що зберігається простір для спільних дій у гуманітарній та культурній сферах.

— Часто Православ'я звинувачують у цезарепапізмі, у тому, що Церква підпорядковується владі. Якими є відносини Руської Православної Церкви з державою, де місце Церкви в державі?

— У дореволюційні часи Православна Церква в Росії була під владою держави; я вже не кажу про грецькі Церкви, які перебували на територіях, контрольованих ісламом, — там взагалі важко говорити про будь-яку свободу і незалежність Церкви. Але і в Російській імперії, згідно з усіма законами починаючи з Петра I, фактично главою Церкви був імператор, і Церква була включена в державну систему. Вона була частиною цієї системи і дуже від цього постраждала, тому що була позбавлена можливості звертатися до суспільства з посланням, що стосується не тільки особистої моралі, а й громадських або політичних питань. Від імені Церкви говорив імператор, а Церква мовчала. Багато проблем, які почали виникати ще в XVIII і особливо в XIX — на початку XX століть і врешті-решт призвели до революційних подій, сформувалися в умовах цього вакууму. Церква не мала можливості безпосередньо звертатися до людей, її голос з найважливіших злободенних питань суспільство не чуло. Це і є результати цезарепапізму.

Потім настали важкі часи гонінь, коли вже ні про який цезарепапізм не йшлося. Йшлося про виживання, і ви знаєте, що сотні тисяч мучеників і сповідників загинули на території колишнього Радянського Союзу, але зберегли вірність Православ'ю і Церкві.

Що ж стосується нинішніх умов, то Церква в Росії відділена від держави. Держава ніяк не втручається в церковні справи, а Церква не втручається в справи державні. Ніколи Патріарх не говорить із главою держави на тему призначення державних діячів, як ніколи за весь час мого патріаршества (а я знаю, що і за час патріаршества мого попередника Святішого Олексія) ніхто з державних чиновників не обговорював із Патріархом теми призначення єпископів або інших церковнослужителів. У нас повна автономія у всіх внутрішніх питаннях. Але Церква відіграє велику роль у суспільстві, і значний відсоток людей ототожнює себе з Православ'ям. Не такий великий відсоток по неділях ходить до храму, хоча ходять. Згідно з останньою статистикою 80% населення заявили, що знають, що таке Великий піст, і значна частина повідомила, що поститиме під час Великого посту. Зараз пісне меню ви можете знайти і в державних установах, і у світських ресторанах, тобто люди стали дуже активно сприймати православні традиції і брати участь у них.

Нічого подібного цезарепапізму в сучасній Росії, звичайно, немає. Ми дуже цінуємо можливість приймати рішення, які не визначаються ніякою зовнішньою силою, зокрема державою. Але, крім того, потрібно пам'ятати, що Московський Патріархат — це Церква не тільки Російської Федерації, а й України, Білорусії, Казахстану, і взагалі ми присутні в 60 країнах світу. Ні про який цезарепапізм мови бути не може, бо цезарепапізм в одній державі може дуже не влаштовувати іншу державу. Тому ми вважаємо, що Церква має бути незалежною від держави, тобто залишатися вільною в прийнятті рішень, які стосуються її внутрішнього життя.

— У нас дедалі більше труднощів спостерігається в процесі залучення молодих людей до Церкви, а також у справі християнського виховання. Чи є подібні складнощі в Росії, і як Ви справляєтеся зі світською орієнтацією суспільства?

— Проблема молоді існує. Все ж таки більшість молодих людей не відвідує храми — це очевидно. Але кількість активної молоді в Церкві зростає. Ми вважаємо, що робота з молоддю сьогодні є пріоритетом для Руської Православної Церкви, і зробили конкретні кроки, які допомагають нам посилити роботу серед молоді. Так, ми провели в Росії реформу парафіяльного життя. Ми наполягаємо на тому, щоб у парафіях — на кожній парафії або принаймні на тих, де є матеріальні можливості, були, крім священика, диякона і церковнослужителів, люди, відповідальні за молодіжну, соціальну, місіонерську роботу. І ми не просто проголосили принцип, що в кожній парафії повинні бути активісти, — ми створили систему їх підготовки. У наших вищих навчальних закладах з'явилися факультети й курси, на яких ми готуємо таких фахівців. Не кожна людина може піти вчитися спеціально за цією професією, люди найчастіше поєднують парафіяльну роботу з якоюсь іншою, проте вони мають отримати освіту. Тому ми створюємо також короткострокові курси навчання та підвищення кваліфікації мирян, які працюють у соціальній, молодіжній, освітній сферах. Якісь успіхи у нас вже є — ще дуже невеликі, але все ж таки можу назвати кілька цифр. Отже, молодіжний актив міста Москви, тобто молоді люди, які активно беруть участь у церковному житті, — це понад 8 тисяч осіб. Але навколо цих восьми тисяч ще більша група молоді, тому ми говоримо про десятки тисяч молодих людей, які беруть активну участь у церковному житті міста Москви.

Але це, знову-таки, меншість у відношенні до загальної кількості молоді. Головна проблема полягає в тому, що загальний розвиток сучасної цивілізації не передбачає в ній місця для Бога. Йдеться про безбожну, позарелігійну цивілізацію, яка, до речі, сама себе наповнює різними цінностями. Найчастіше це бувають цінності хибні, ідоли, як Ви сказали. Ці ідоли є дуже привабливими для молоді, — привабливішими, ніж для людей зрілих, які вже мають життєвий досвід і можуть відрізнити одне від іншого, хороше від поганого. Молоді люди дуже часто віддають данину моді і починають поклонятися ідолам.

Звичайно, робота з молоддю сьогодні є непростою, але я глибоко переконаний у тому, що це найважливіший пріоритет у церковній діяльності. Ми повинні навчитися працювати з молоддю, у тому числі через Інтернет, через соціальні мережі. У нас багато священиків займаються проповіддю в Інтернеті і соціальних мережах, — іноді дуже успішно, іноді, на мій погляд, не зовсім правильно. Не люблю, коли священики намагаються говорити мовою молоді, вживаючи сленг. Не треба мімікрувати під молодь, — потрібно просто нести молодим ті ідеї, які будуть для них привабливі, навчитися говорити зрозумілою для них мовою. От у цьому і полягає завдання священика і завдання Церкви.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Матеріали за темою

Настоятель Патріаршого подвір'я в Софії взяв участь в урочистостях з нагоди хіротонії нового єпископа Болгарської Церкви

Вітання Святішого Патріарха Кирила Предстоятелю Болгарської Православної Церкви з річницею інтронізації [Патріарх : Привітання та звернення]

Вікарій Святішого Патріарха Болгарського відвідав подвір'я Патріарха Московського і всієї Русі в Софії

Вітання Святішого Патріарха Кирила Предстоятелеві Болгарської Православної Церкви з нагоди дня тезоіменитства [Патріарх : Привітання та звернення]

Представники Української Православної Церкви взяли участь у міжнародному медіапроєкті «Люди»

Митрополит Волоколамський Іларіон: Віровчительні істини — не плід людського консенсусу, а одкровення Боже [Iнтерв'ю]

Митрополит Волоколамський Іларіон: Справжня віра — не та, яка винайдена людьми, а та, що відкрита нам Богом [Iнтерв'ю]

Митрополит Волоколамський Іларіон: Більшість християн, які мешкали в Іраку, були змушені покинути цю землю [Iнтерв'ю]

Патріарх Єрусалимський Феофіл: Наше спільне зобов'язання — зібратися разом для молитви і братського спілкування

Митрополит Тамасоський Ісая: Руська Церква ніколи не втручалася у справи Кіпрської Церкви

Настоятель Патріаршого подвір'я в Софії взяв участь в урочистостях з нагоди хіротонії нового єпископа Болгарської Церкви

Святіший Патріарх Кирил: «Есхатологічне покликання Церкви полягає в тому, щоб не допустити змішування правди з брехнею»

Патріарший візит на Соловки. Літургія в Соловецькому монастирі

У день пам'яті преподобних Зосими, Саватія та Германа Соловецьких Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію в Соловецькому монастирі

Патріарша проповідь після Літургії в Свято-Троїцькому соборі Соловецького монастиря [Патріарх : Проповіді]

Різдвяне інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія» [Патріарх : Інтерв'ю]

В.Р. Легойда виступив на семінарі-нараді Комісії Громадської палати РФ з гармонізації міжнаціональних і міжрелігійних відносин з громадськими палатами суб'єктів РФ

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія 24» до 200-річчя відкриття Антарктиди [Патріарх : Інтерв'ю]

Святіший Патріарх Кирил: В Антарктиді ми бачимо якийсь відблиск Божого Царства