Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Доповідь Святішого Патріарха Кирила на Єпархіальних зборах м. Москви (24 грудня 2020 року)

Доповідь Святішого Патріарха Кирила на Єпархіальних зборах м. Москви (24 грудня 2020 року)
Версія для друку
24 грудня 2020 р. 18:36

24 грудня 2020 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив щорічні Єпархіальні збори духовенства міста Москви.

Дорогі Владики, отці і матушки ігумені, брати і сестри!

Ми зустрічаємося в останні дні року, доволі непростого для кожного з нас, для Церкви, для нашої країни, для нашого народу, для всього людства. Перш, ніж перейти до поточних питань, вважаю важливим виконати сумний обов'язок і згадати всіх священнослужителів міста Москви і насельників ставропігійних обителей, які преставилися в життя вічне з часу останніх єпархіальних зборів.

Це сумний і довгий список...

<...>

91 брат і сестра залишили нас і перейшли у життя вічне в цей важкий пандемічний рік. Проспіваємо їм «Вічну пам'ять».

Вічна пам'ять усім покійним у важкий рік, який відвідав народ наш, країну нашу, і багато країн і народів Землі.

Одне лише оголошення списку покійних дозволяє нам усвідомити всю серйозність ситуації, в якій ми опинилися і перебуваємо понині. У грудні минулого року подібний список складався з 33 імен. У цьому році з 91 імені. Згідно з відомостями, що надійшли до Московської Патріархії, перехворіли коронавірусом нинішнього року або ще хворіють 350 священнослужителів парафій Москви, а також 720 насельників і насельниць ставропігійних обителей. Померли від наслідків коронавірусної інфекції 13 московських кліриків, а також 24 насельники і насельниці ставропігій.

Наслідки поширення коронавірусної інфекції стануть однією з основних тем нашого сьогоднішнього зібрання. Але перед цим, за традицією, кілька слів хотів би сказати про статистику і про діяльність Патріарха в цей непростий рік.

У 2020 році в Москві мною звершено 3 великих освячення храмів [1], хоча заплановано було більше, а за межами столиці, в Московській області — 2 великих освячення. Особливим торжеством стало освячення Патріаршого собору на честь Воскресіння Христового  головного храму Збройних сил Росії в Військово-патріотичному парку «Патріот». І я хотів би висловити сердечну подяку Президентові Росії Володимиру Володимировичу Путіну за його особливе піклування про будівництво цього дивного храму, що є видатним твором архітектури й мистецтва, створеного в наш час нашими сучасниками, а міністру оборони Російської Федерації Сергію Кужугетовичу Шойгу  за його невпинну турботу під час будівництва і прикрашення Патріаршого собору.

Станом на 1 грудня цього року кількість храмів і каплиць міста Москви склало 1 204 [2], тобто на 6 більше, ніж роком раніше. Число храмів, в яких не рідше ніж один раз на тиждень відбувається богослужіння, збільшилася на 11. Їх стало 537.

В умовах, коли багато хто з наших кліриків померли, а можливості звершення хіротоній скоротилися, вперше за багато років чисельність московського духовенства зменшилася і склала 1 817 осіб, тобто на 9 менше, ніж рік тому. Московське духовенство включає 32 архієреї, 1 378 священиків і 407 дияконів. У 2020 році мною звершено 13 пресвітерських хіротоній і одна дияконська [3].

Число ставропігійних обителей залишається незмінним: 15 чоловічих монастирів і 18 жіночих, з 1 045 насельниками та 1 002 насельницями (включаючи послушників і послушниць).

Нагадаю, що в 2010 році був створений Фонд підтримки будівництва храмів Москви. Таким чином можна сказати, що в цьому році виповнилося 10 років реалізації програми будівництва нових храмів у Москві, і тому можна підбити вже якийсь проміжний підсумок. Отже, за цей час побудовано і вже діють 63 храми. Це на 6 більше, ніж у минулому році. У 10 храмах завершені загальнобудівельні роботи. Будуються ще 35 храмів. На стадії розробки проєктної документації знаходяться понад 50 храмів [4]. Іншими словами, понад 100 храмів із 200 запланованих у нас або побудовані, або будуються, або закінчується розробка відповідних проєктів.

Дякую за активне сприяння в здійсненні цієї програми московського градоначальника Сергія Семеновича Собяніна, з яким, я як правлячий архієрей Москви, мав можливість неодноразово зустрічатися і домовлятися протягом усього цього року.

Огляд діяльності Патріарха в 2020 році

Значна частина Патріарших трудів у році, що минає була пов'язана з обставинами, породженими поширенням згубної пошесті.

23 березня моїм розпорядженням була створена Робоча група з координації діяльності церковних установ в умовах поширення коронавірусної інфекції. Протягом минулих місяців я постійно брав участь у її роботі. Серед завдань, що стояли перед Робочою групою, були наступні: організація практичних сторін життя Церкви в умовах протиепідемічних обмежень, діалог зі світською владою щодо умов виходу з цих обмежень, надання матеріальної допомоги обителям і парафіям, забезпечення душпастирської опіки хворих.

<…>
 
Церковне життя Першопрестольного града в умовах протиепідемічних обмежень

Як людству в цілому, так і кожному з нас ще належить осмислити причини і оцінити наслідки потрясінь, які супроводжували поширення коронавірусної інфекції в році, що минає. Священний Синод в згаданому мною посланні від 25 серпня зазначив: «всяка криза, що виникає в історії людства, дозволяє заново оцінити наш звичний спосіб життя і переосмислити мотивацію наших вчинків». Про зміни звичної картини світу сьогодні говорять багато політиків, вчені, філософи, священнослужителі, та й просто небайдужі люди. Вважаю, що, з допомогою Божою, ця криза отримає церковну оцінку на найближчому Архієрейському Соборі оцінку з позицій євангельської правди, яка може істотно відрізнятися від проповідуваної сьогодні деякими суспільно-політичними силами ідей «нової нормальності», яка передбачає, в тому числі, радикальну перебудову соціальних зв'язків, наростаючу індивідуалізацію, поглиблення поділів між людьми. Знаю, що постійно зростає і стурбованість багатьох людей, зокрема пастирів і мирян, розвитком систем контролю за життям людей.

<…>

Сьогодні я хотів би поговорити про те, що відбувалося і відбувається на наших парафіях, у звичайному житті парафіян, в їх сім'ях, і найголовніше  поміркувати про пастирські відповіді на виклики, з якими зіткнулися християни першопрестольного града в нинішньому році.

Треба визнати, що поширення коронавірусної інфекції та її наслідки стали для людей спокусою в самому прямому сенсі цього слова — тобто, за Катехитичним визначенням святителя Московського Філарета, таким збігом обставин, «при якому є близька небезпека втрати віри або загроза впадання в тяжкий гріх». Як же ми відповідаємо на цю спокусу?

Одним із помітних зовнішніх наслідків обмежень, введених державною владою для боротьби з поширенням хвороби, стало скорочення числа людей, що беруть участь у богослужіннях. У різних храмах дуже по-різному, але, за моїми спостереженнями і тими відомостями, які до мене надходять, навіть влітку і восени, тобто після відкриття храмів для мирян, число прихожан за недільними та святковими богослужіннями знизилося на третину, а десь і на половину. Серед причин такого зниження можна назвати від'їзд цілих сімей на дачі або навіть на малу батьківщину з роботою в дистанційному форматі, а також обмежувальні заходи, вжиті стосовно деяких груп населення, зокрема пенсіонерів. Будемо сподіватися, що ці причини згодом стануть надбанням минулого.

Більш серйозною небезпекою є спокуса думкою про факультативність богослужінь і взагалі церковного життя, поширення уявлень про те, що збиратися разом для молитовного спілкування не так вже необхідно, особливо в умовах, коли багатолюдні збори можуть становити підвищену загрозу здоров'ю, і що в зв'язку з цим відповідна традиція неодмінно повинна бути переглянута. Дяка Богу, спроби пропагувати такі уявлення, ким би вони не робилися, не мають успіху. Ревнощі про спільну молитву за богослужінням жива в серцях більшості наших парафіян, які з нетерпінням чекали першої можливості повноцінної участі в службі Божій після періоду загального карантину. Проте, як і раніше, актуально звучить і сьогодні застереження Священного Синоду в його серпневому посланні: «Ніякі технічні засоби не забезпечують можливості участі християнина в більшості таїнств Церкви і особливо в найважливішому з них Божественній Євхаристії. Особиста присутність апостолів у світлиці Тайної Вечері  ось невід'ємна євангельська норма спогаду про життєдайну смерть Христову і сповідання Його Воскресіння в таїнстві Його Тіла і Крові. Ця норма ніколи, ні за яких умов не може бути забута нами».

<…>

Для всіх нас найбільш спокусливим стало закриття храмів для відвідування людьми. Скажу про себе особисто. Сенсом усього мого свідомого життя, метою всіх моїх прагнень і зусиль було і залишається залучення людей до Господа Ісуса і Його Церкви. Головною радістю було і залишається для мене бачити наповнення храмів людьми, які зібралися заради вихваляння Господа і Бога нашого і заради приношення до підніжжя престолу Його своїх молитов. До цих пір із болем у серці згадую, як Великим постом цього року вперше в житті мені довелося вимовити перш немислимі для мене слова  закликати людей тимчасово утриматися від відвідування храмів і обмежитися домашньої молитвою. Молюся Господу, щоб Він надалі оберігав нас від подібних обставин.

Як ви пам'ятаєте, ще першим введенням карантину мною разом з єпархіальною радою Москви були визначені добре відомі всім нам додаткові запобіжні заходи в храмах, які частково діють до цього дня. Потім ці заходи були схвалені Священним Синодом для застосування в тих єпархіях, де цього вимагала обстановка. Завдяки введенню цих заходів рішення світської влади про обмеження доступу до храмів було прийнято набагато пізніше, так само як і зняття цих обмежень вдалося досягти раніше, ніж це могло статися в інших умовах. Проте навесні і на початку літа храми і їх території все ж виявилися закритими для більшості мирян навіть у позабогослужбовий час. Це викликало подив багатьох людей, які запитували, чому їх нагальна потреба брати участь, нехай навіть рідше, ніж зазвичай, у богослужінні, потреба не менш важлива, ніж задоволення потреб тілесних, була повністю проігнорована в умовах, коли не була введена комендантська година і продовжували працювати багатолюдні ринки, торгові установи, громадський транспорт. Прийняте рішення можна пояснити лише неповною обізнаністю навіть фахівців про особливості нової інфекції. В умовах цієї необізнаності масштабне поширення інфекції з подальшою госпіталізацією більшості тих, що заразилися, як це практикувалося навесні, могло спричинити собою колапс у медичних установах. Але ж навіть сьогодні в суспільстві продовжує широко обговорюватися співвідношення позитивних і негативних наслідків так званого локдауна. Думаю, що навряд чи коли-небудь вчені, соціологи, економісти і лікарі прийдуть до єдиної думки. Так чи інакше, глибоко переконаний, що надалі, як зазначив  своєму посланні Священний Синод, «непорушними мають залишатися передбачені законодавством нашої країни свобода совісті і свобода віросповідання, включаючи право віруючих спільно брати участь у богослужіннях навіть у виняткових обставинах».

Для когось у  цьому році стало спокусою саме введення в храмах профілактичних заходів, в тому числі при здійсненні богослужінь. Більшість з даних з цього приводу вказівок обумовлено приписами влади, які діяли, виходячи з наявних відомостей про коронавірусну інфекцію. Слід і сьогодні суворо дотримуватися даних у зв'язку з цим вказівок священноначалія, зокрема тих, що стосуються носіння масок і своєчасної дезінфекції поверхонь і рук.

<…>

Я глибоко переконаний: святиня Животворящого Тіла і Божественної Крові Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа ніколи, ні за яких умов не може стати для людини джерелом зла і страждань, і єдине, чого людина повинна побоюватися  приступити до неї без благоговіння, будучи обтяженою нерозкаяним тяжким гріхом, в тому числі гріхом невіри.

<…>

Не менш неприйнятним підходом є підміна віри в Бога сподіванням на те, що одного лише суворого виконання обрядів може бути досить. У найбільш грубій формі це виражається в самовпевнених словах, що, мовляв «мене нічого не торкнеться, тому що я все роблю правильно». Таким чином тут справжня віра в Бога, особиста спрямованість до Нього і глибоке усвідомлення Божественної всемогутності, Його необмеженої влади над світом підміняється надією на силу власної віри, на власну чесноту і твердість або просто на силу слів, які при такому підході стають не молитвою, а заклинанням. Фактично, це є свавільною вимогою чуда від Бога  дива заради самоствердження і похвальби, заради прославлення власного імені.

<…>

Введені навесні і восени санітарною владою обмежувальні заходи були спрямовані, в першу чергу, на зниження інтенсивності особистих контактів між людьми для того, щоб система охорони здоров'я встигала реагувати на появу нових хворих. Однак виявилося, що ці заходи при тривалій їх реалізації мають і інші наслідки, які не є морально байдужими, а деякі з них повинні бути названі спокусливими і навіть прямо гріховними.

В першу чергу я маю на увазі, що відбувається буквально у нас на очах стрімке роз'єднання людей. Вже згадане зниження кількості парафіян у храмах стало одним із видимих ​​свідчень такого роз'єднання.

Дякувати Господу, що спіткале нас лихо явило безліч чудових прикладів справжнього єднання людей, солідарності, взаємної підтримки. Ми побачили, як розцвіла добровольча діяльність. Ми побачили безліч людей, які були готові в прямому сенсі слова жертвувати собою і піддавали небезпеці своє здоров'я і навіть життя заради інших. Особливо дякую лікарям і медичним працівникам, в тому числі Олексію Юрійовичу Зарову, головному лікареві лікарні Московської Патріархії імені святителя Олексія, митрополита Московського та персоналу лікарні за їх незмінну готовність прийти на допомогу священнослужителям, парафіяльним працівникам, церковним громадам, які безпосередньо зіткнулися з невідомою раніше хворобою. Висловлюю подяку священикам зі спеціальної лікарняної групи, які ревно трудилися на ниві пастирської опіки хворих. Дякую і багатьом церковним добровольцям, які зазнали особливих трудів у році, що минає. Нехай Господь сторицею воздасть усім, хто потрудився і всім надавав милосердя!

<…>

Будемо, владики і отці, закликати людей дорожити єдністю у Христі і особистим спілкуванням, яке виникає з євангельського уявлення про таку єдність. І я закликаю всіх священнослужителів, особливо тих, які широко використовують засоби масової інформації, бути обережними в словах, особливо звертаючись сьогодні до людей, душевний і духовний стан яких дуже і дуже непростий. Слово має нести зцілення, примирення. Ні в якому разі не повинно провокувати якесь розділення і конфлікти. Слово Церкви має бути наповнене любов'ю і миром. Це дійсно те, чого очікує від нас сьогодні наша паства.

Небезпека втратити навик повноцінного людського спілкування парадоксальним чином таїться і в цілому ряді технологій, які самі по собі начебто сприяють комунікації, тобто інформаційному обміну між людьми. З одного боку, поки більшість мирян  або, у всякому разі, люди похилого віку ─ були змушені невідлучно залишатися вдома  ці технології приносили хоча б деяку втіху через трансляцію богослужінь, через онлайн-кружки спілкування парафіян, в тому числі за участі священиків. Навесні ми без цих технологій і зовсім не могли б бачити і чути один одного. Крім того, дистанційні технології створюють зручність для людей, наприклад, дозволяючи працювати вдома, що багатьма, хоча не всіма, сприймається як благо, оскільки заощаджує час. Разом з тим, коли ці дистанційні форми комунікації стають переважаючими, то зростає ризик втратити почуття цінності самого спілкування.

Це тим більш тривожно, що і без всякої епідемії було помічено: суспільство дрейфує у бік відмови від особистого спілкування. Багатьом сучасним людям простіше листуватися в різного роду месенджерах, ніж поговорити по телефону або, тим більше, лицем до лиця. Люди віддаляються один від одного, і нам слід мати на увазі цю спокусливу обставину в своїй пастирській практиці. Як важливо, користуючись новими  формами віддаленої комунікації, що швидко розвиваються, зміцнювати себе в прагненні і готовності спілкуватися з ближнім наживо, співпереживати йому, вирощуючи в собі богозаповідану любов.

Серйозне занепокоєння викликає застосування дистанційних технологій в освіті, особливо шкільній. Багато педагогів уже відзначають істотне зниження якості освіти, що забезпечується виключно з використанням згаданих технологій. Крім того, дистанційне навчання фактично нанівець зводить виховну складову процесу, без якої ніякої справжньої педагогіки, ніякої справжньої освіти не може бути. Сумно, що дистанційне навчання сьогодні часом намагаються представити як найбільш бажане і мало не єдино можливе в майбутньому. З цим не можна погоджуватися. Живий контакт педагога з учнем є не лише засобом передачі інформації. Я пам'ятаю, як спалахували очі в учнів, зокрема і в моєму класі, коли чудові педагоги вели уроки історії, географії, літератури.

Ще одним наслідком роз'єднання людей, що відбувалося, стала спокуса самотністю. Вимушене невідлучне перебування в своїх оселях обернулося для багатьох самотністю і навіть покинутістю, і багато хто говорить про пережитий досвід як про дуже важкий. Залишившись один на один з усією міццю інформаційних потоків, людині легко загубитися, стати жертвою брехні, залякування, маніпуляції. Та й внутрішній світ людини, схильної до пристрастей, як ми знаємо, може стати нестерпним джерелом гріха і страждань. Це відбувається, коли самотність обертається не християнським самозаглибленням, з'єднаним із нерозсіяною молитвою до Господа, а болючою спрямованістю на самого себе, зосередженістю на своїх відчуттях, в тому числі на власному здоров'ї, на стані своєї тілесної оболонки ─ на тлінних і минущих речах. Так, відповідальне ставлення до свого здоров'я і до самопочуття своїх ближніх в будь-який час є справою необхідною, а під час епідемій ─ особливо важливою. Однак цілковита захопленість цією турботою, як і взагалі болюча тривога виключно про власне земне благополуччя і безпеку  є ще однією спокусою серед інших.

<…>

Дорогі владики і отці, брати і сестри, коронавірус і все, що з ним пов'язано  це епізод на історичному шляху Церкви, і нам, її служителям, слід зберігати обережність і виваженість суджень: нам не слід ні ставати проповідниками привнесених цим лихом ідей і уявлень, ні піддаватися й іншій спокусі ─ боротьбі заради боротьби, яка насправді обертається все тієї ж мирською ворожнечею і неприйняттям ближнього. <...> Ми повинні на всі події дивитися, як казали древні, sub specie aeternitatis  з точки зору вічності, бо «Ісус Христос вчора і сьогодні, і навіки Той cамий" (Євр. 13: 8). Його заповіді будуть правдою, як Він сказав учням, напередодні Своїх страждань відкриваючи їм майбутнє людства  «небо і земля минуть, але слова Мої не минуть» (Мф. 24:35).

<…>

***

Дорогі владики, отці, брати і сестри, завершу на цьому свою доповідь.

Хай буде з усіма нами Боже благословення!

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

(Cкорочено. Повний текст див. на російській версії порталу)

***

додаток I

додаток II

додаток III


[1]  Список освячень дивитися в Додатку I, розділ 6.

[2]  Дивитися розгорнуту статистику в Додатку I, розділ 1.

[3]  Списки хіротоній дивитися в Додатку I, розділи 4-5.

[4]  Докладні списки за цією програмою дивитися в Додатку 1, розділи 8-9.

[5]  1 лютого, 22 червня, 20 листопада.

[6]  11 березня, 25 серпня  в Патріаршій і Синодальній резиденції Данилового монастиря в Москві, 16-17 липня і 19-20 листопада  в заочному форматі, шляхом листування, 8 грудня  по відеозв'язку.

[7]  28 лютого  в залі Вищої Церковної Ради Храму Христа Спасителя в Москві.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Версія: російська

Матеріали за темою

Святіший Патріарх Кирил: «Софрино» — одне з основних джерел поповнення загальноцерковного бюджету

Святіший Патріарх Кирил: Ми не повинні залишати без пастирської турботи безліч людей, залучених до соціальних мереж

Сінгапурська єпархія надає допомогу малозабезпеченим сім'ям в Куала-Лумпурі

У Лиськівській єпархії пройшли урочистості в день обрітення мощей праведного Алексія Бортсурманського

Велике освячення храму Преображення Господнього в Передєлкіні м. Москви

Митрополит Воскресенський Діонісій звершив велике освячення храму Преображення Господнього в Передєлкіні м. Москви

У Калінінграді відкрився Міжрегіональний з'їзд сестер милосердя

Митрополит Волоколамский Иларион: Работа в церковном учреждении — это тоже служение Церкви [Стаття]

В епархиях помогли собрать в школу детей из малоимущих семей. Информационная сводка от 10 сентября 2021 года [Стаття]

Продуктовую помощь от Церкви получили нуждающиеся в 80 епархиях. Информационная сводка от 1 сентября 2021 года [Стаття]

Інші статті

Вітання Святішого Патріарха Кирила губернатору Кемеровської області С.Є. Цівільову з 60-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 30-річчя проголошення незалежності Вірменії

Вітання Святішого Патріарха Кирила Президентові компанії «Coalco» В.В. Анісімову з 70-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила народній артистці РФ А.Ю. Нетребко з ювілеєм

Патріарше вітання єпископу Гурію (Шалімову) з 75-річчям від дня народження

Патріарше вітання архієпископу Воркутинському Марку з 55-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила губернатору Калінінградської області А.А. Аліханову з 35-річчям від дня народження

Слово Святішого Патріарха Кирила на відкритті конференції «Світове Православ'я: першість і соборність у світлі православного віровчення»

Патріарше привітання заслуженому професору Московської духовної академії М.С. Іванову з 80-річчям від дня народження

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла председателю Совета директоров ПАО «Газпром» В.А. Зубкову с 80-летием со дня рождения