Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила представникам польських засобів масової інформації

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила представникам польських засобів масової інформації
Версія для друку
16 серпня 2012 р. 20:00
14 серпня 2012 року, напередодні візиту до Польщі, що розпочався в четвер, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на запитання кореспондентів польських засобів масової інформації.

— Ваша Святосте, можете сказати нам, що Ви вважаєте основною метою візиту до Польщі?

— Сам по собі візит — подія надзвичайна. Так вийшло, що за всю історію ні разу Патріарх Московський і всієї Русі не вступав на польську землю. Були, звичайно, відвідування Польщі майбутніми Патріархами, і я в їх числі, але в Патріаршому сані ніхто ніколи Польщу не відвідував. Один цей факт вже надає візиту великого значення і занурює мене в зовсім особливу атмосферу. Я намагаюся зібрати в самому собі минуле, сучасне, майбутнє. Я намагаюся самому собі відповісти на питання, яке Ви мені поставили. І в мене немає остаточної відповіді, але є якась інтуїція, якесь відчуття, що настав час, коли такий крок треба було зробити.

Після інтронізації Патріарх, глава кожної Православної Церкви за звичаєм відвідує з візитами інші Православні Церкви. І ось для мене, обраного в 2009 році, настав час відвідати мого побратима Митрополита Саву, який очолює Польську Православну Церкву. Я буду щасливий звершити богослужіння разом із ним, разом із православним єпископатом, із віруючим народом. Але одночасно я розумію, що Польща — це католицька країна в тому сенсі, що вона належить до західної католицької культурі, у тому сенсі, що абсолютна більшість людей належить до Католицької Церкви. І цю поїздку також слід розглядати в більш широкому контексті православно-католицьких відносин.

— Тобто цей лист («Спільне послання народам Росії та Польщі» — Ред.) — не головна мета, це лише частина програми візиту? Чи все-таки, оскільки в Польщі всі орієнтуються на цей лист про примирення польського та російського народів, для Вас він теж є важливим?

— Думаю, це центральна подія з точки зору відносин між Православною і Католицькою Церквами і з точки зору відносин між нашими країнами. Але я не хотів би на периферію візиту ставити духовно важливу для мене подію — зустріч із православними людьми в Польщі.

— Тобто, на Вашу думку, можна порівняти цей лист, в якому йдеться про примирення, з листом польських єпископів до німецьких у 1960-х роках? Це може бути, на Вашу думку, такий же перелом?

— Я не хотів би порівнювати, тому що історія все-таки дещо інша. Але ось що мені здається дуже важливим: за багатовікову історію відносин наших країн було багато скорботного, як було і радісне. Нерідко кожен із нас — представник тієї чи іншої країни — саме у своєму сусідові бачив причину всіх бід, і багато всього накопичилося за ці століття.

І ось виникає питання — а що далі? У той час, коли світ глобалізується, коли вся земна куля перетворюється на одну невелику квартиру, коли розвиваються і будуть розвиватися економічні відносини між нашими країнами, — що робити з цим багажем? Ностальгувати за скорботами? Постійно ятрити рани? Постійно говорити про те, які вони жахливі? Мовляв, доводиться і торгувати, і спілкуватися, але взагалі краще не мати з ними справи? Думаю, настав час, коли всі ми повинні подумати про те, що необхідно змінити саму тональність відносин — не між нашими країнами, а між нашими народами.

І ось для того щоб змінити цю тональність, потрібно вимовити одне слово: «Прости». Прощення не є забуттям. Промовляючи на адресу одне одного слово «прости», ми не забуваємо про історію, але сподіваємося, що воно породить новий клімат. І в цьому кліматі працюватимуть науковці та історики — не намагаючись використовувати історичні факти для подальшого розпалювання ненависті, ворожнечі, відчуження, але саме в контексті примирення двох народів дивитися на наше складне, драматичне минуле.

— Я знаю, що спільного погляду на історію не вдалося виробити протягом трирічної роботи над цим зверненням, але все-таки Ви думаєте, що Росія готова сказати полякам «простіть», і, навпаки, поляки готові попросити росіян про прощення?

— Це питання не стільки до мене, скільки до людей. Може, треба було б провести соціологічне опитування. Але питання до мене як до представника Руської Православної Церкви могло б звучати таким чином: яка роль Церкви у всьому цьому? Чому ви входите в цей процес? І відповідь буде такою: а хто? Яка інша організація, яка інша сила здатна на це, відштовхуючись від спільних цінностей (а такими є християнські цінності), відштовхуючись від єдиного тексту Євангелія, від закликів Самого Господа просити одне в одного прощення, щоб Сам Бог нас простив? Хто ще може запропонувати цей сміливий проект нашим народам?

— А Ви особисто попросите поляків про прощення?

— Я підпишу документ, так само як його підпише високий представник Католицької Церкви, і там все сказано. Йдеться про те, що взаємне прощення змінює духовну атмосферу, знижує, якщо хочете, градус негативних емоцій, змінює на краще емоційну атмосферу двосторонніх відносин. А далі буде залежати, звичайно, і від Церков, і від народів. І мені здається, що починання двох Церков мають бути підтримані людьми, у тому числі також інститутами громадянського суспільства, і урядами, і представниками бізнесу, культури, освіти, науки, адже дві сторони — це навіть не стільки історичні сусіди, скільки дві реальності, що знаходилися у постійній дифузії, взаємному проникненні. Важко навіть прокреслити якісь межі між нашими країнами, бо кордони змінювалися кожне сторіччя, та ще по декілька разів, і тому між нами дуже багато спільного. Дійсно, є спільна історична доля, є спільне в нашому сприйнятті світу й людини, зрештою, в тій ментальності, яку ми називаємо слов'янської ментальністю.

— Як глава Руської Православної Церкви, які питання або непорозуміння з Католицькою Церквою Ви вже вважаєте вирішеними, а які ще залишаються на порядку денному і треба їх вирішувати?

— На порядку денному залишається багато богословських питань, які прийшли до нас з глибокої давнини, з часів поділу християнства на Східну і Західну Церкви. У рамках православно-католицьких відносин існує богословська комісія, яка займається цими питаннями. Але мене насамперед хвилюють питання, які є злободенними для наших віруючих. Якщо ви зупините якогось благочестивого поляка на вулиці Варшави чи такого ж благочестивого православного на вулиці Москви і запитаєте про ці стародавні богословські питання, що залишаються на порядку денному, наскільки вони важливі для сьогоднішнього життя людей, — то не знаю, як благочестивий поляк, а от православні в Москві, можливо, навіть не зрозуміють, про що йдеться. Не всі знають історію, не всі знають і відтінки цих богословських дискусій.

А що реально хвилює людей? Реально хвилює становище християнства у світі, збереження християнських цінностей. Сьогодні відбувається революційне переформатування духовного життя всієї планети. І яке тепер місце християнства? Християнство як і раніше є сіллю землі і світлом світу, чи воно вже давно поставлено якимись силами в комору, і за ним закриті двері? Наскільки сучасна людина, спираючись на християнські цінності, може мотивувати свої вчинки в особистому, сімейному, громадському, політичному, державному житті? Наскільки християнство залишається силою? Ось це найголовніше.

В останні роки у нас проходили різного роду зустрічі, конференції, переговори з католицькою стороною, і сьогодні я можу сказати, що у відстоюванні християнських цінностей в житті Європи, у відстоюванні християнської культури в Європі і в усьому світі Православна і Католицька Церкви є союзниками і у багато в чому однодумцями.

— Ваша зустріч із Папою Римським — вона може статися?

— У якийсь момент — цілком можливо.

— Але час визначати ще рано?

— Так, ще рано.

— Якщо Ваша Святість дозволить, то ось питання, що стосується Вашого візиту до Польщі і цих, так би мовити особистих відносин між поляками й росіянами. Що спонукало Руську Православну Церкву брати участь у цьому, можна сказати, політичному процесі примирення між поляками й росіянами?

— Коли вдивляєшся в історію, словосполучення «політичний процес» якось не дуже відповідає тому, що ми хотіли б мати в результаті нашого візиту. В кожну епоху була своя політика, а важкими відносини залишалися за всіх політичних розкладів. І тоді, коли одна сторона вступала на історичну територію іншої і коли жили в своїх власних кордонах, політичний контекст завжди був складним.

Думаю, звернення Церкви до цієї теми знаходиться поза всякої політики. Якщо ми зараз прив'яжемо нашу спільну з Католицькою Церквою Польщі ініціативу до політичного контексту початку XX століття, ми зробимо велику помилку. Дуже важливо подивитися на це з зовсім іншої точки зору.

Я вже говорив про те, що примирення — процес внутрішній для людини, який не можна підпорядковувати виключно прагматичним міркуванням: мовляв, поліпшуються економічні відносини, розробляються енергетичні проекти, є зацікавленість ще в чомусь — так давайте будемо ставитися один до одного краще. До речі, такий підхід також правомірний, і він мав місце в історії. Але для того щоб закрити складну сторінку двосторонніх відносин, потрібні інші зусилля. Дозвольте мені сказати, що людських зусиль замало. Ми як віруючі люди повинні залучити силу Божу, ми повинні міцно помолитися про примирення наших народів.

А щоб зробити це щиро й сердечно, ми як люди повинні зробити певний крок; і ось те саме звернення до польського й російського народів, яке, я сподіваюся, буде підписане, і стане історичним кроком, коли дві Церкви, що несуть відповідальність за духовне життя своїх народів, заявляють про готовність простити гріхи минулого й закликати народи почати писати нову сторінку історії — по можливості, писати начисто, без того щоб робити якісь образливі помарки. Чи вдасться це, чи не вдасться, багато в чому залежатиме ще й від того, як люди сприймуть цю ініціативу. Але Церква має здатність мобілізувати людей на молитву, і я глибоко переконаний, що без Божої сили, без благодаті Божої, без допомоги з неба не розв'язати цих складних історичних вузлів у наших двосторонніх відносинах.

Ще раз хочу сказати, що спільне звернення — це і є перший крок до того, щоб люди почали молитися про покращення наших двосторонніх відносин.

— Ваш особистий досвід, пов'язаний із тим, що Ви багато років служили на Смоленщині, якось допомагає в цьому процесі? Скажу тільки, що для нас, поляків, є важливим на Смоленщині — це Катинь, це катастрофа 2010 року...

— Звичайно, і цей чинник, але я б назвав ще й інший. Я й насправді багато разів бував у Польщі, і як голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків я займався діалогом з іншими Церквами, у тому числі з Католицькою Церквою в Польщі. Я добре знаю духовне життя вашого народу, дуже поважаю релігійну пасіонарність поляків, і дай Боже, щоб, незважаючи на появу цілого ряду негативних чинників, якомога довше зберігалася ця внутрішня духовна пружина в житті народу, що підтримує його в найважчих обставинах.

Адже те ж саме можна сказати і про наш народ. Не було б росіян, не було б Росії, якщо б не було цієї сильної внутрішньої духовної пружини. Ми, як і ви, сьогодні переживаємо непрості часи з огляду впливу чинників, що руйнують церковну та релігійну традицію. Але дай Боже нам як раз у цей відповідальний період історії Європи і всього світу підтримувати більш близькі відносини, щоб обмінюватися взаємно тими дарами, які кожен з нас має.

— Тільки одне ще питання: наскільки я зрозумів, Ви хочете, щоб Православна і Католицька Церкви боролися за всі ці цінності пліч-о-пліч?

— Дуже сподіваюся, що буде так, і в мене вже є певні підстави для цієї надії. У багатьох міжнародних організаціях ми разом. Іноді в меншості, проте ми відстоюємо близькі нам позиції, і я сподіваюся, що так триватиме й надалі. Як я вже сьогодні сказав, у Православної і Католицької Церков немає альтернативи — ми є союзниками у відстоюванні цих високих духовних принципів буття людської цивілізації.

— Ваша Святосте, Ви очолюєте найбільшу Помісну Православну Церкву світу. Скажіть, будь ласка, кілька слів про сучасне життя вашої Церкви як в Росії, так і в інших країнах, що входять в її канонічну територію. Могли б Ви назвати основні проблеми, які стоять сьогодні перед Православ'ям?

— Руська Православна Церква дійсно простягає свою юрисдикцію не тільки на Росію, Україну, Білорусь, Молдову, а й на ті країни, де Православ'я не є релігією більшості. Це колишні середньоазіатські республіки Радянського Союзу, країни Балтії, і, звичайно, в кожній країні — свої умови. Думаю, для католицької свідомості, для Католицької Церкви, яка простягає свою юрисдикцію на велику кількість країн, добре зрозуміло, що таке місцеві умови. І завдання Церкви полягає в тому, щоб в контексті місцевих умов бути завжди актуальною, здатною відкривати людям слово Боже і робити його переконливим.

Але якщо говорити про деякі загальні проблеми, пов'язані з життям Руської Церкви сьогодні, то я б сказав таке. По-перше, каток атеїзму прокотився по Радянському Союзу як по жодній іншій країні. Ми знаємо, що були обмеження релігійної свободи у Східній Європі, у тому числі в Польщі. Але коли я вперше у своєму житті у 1968 році опинився в Польщі — а це була перша країна, куди я виїхав, — то я був просто вражений тим фактом, що черниці по Варшаві ходили у своєму одязі.

— А коли це було?

— Це був кінець березня 1968 року. Черниці ходили у своєму одязі; не було жодного закритого костелу. Коли я запитав у чоловіка, що мене супроводжував: «А ця церква відкрита чи закрита?», він посміхнувся і сказав: «У нас немає закритих церков».

Зовсім інакше все було у нас. У нас ченці не могли ходити у своєму одязі. У нас абсолютну більшість храмів було закрито або просто знищено. У цьому сенсі жорсткий вплив ідеології та адміністративного ресурсу на релігійне життя протягом чотирьох поколінь мав, звичайно, свої наслідки.

Важко сказати, що було б із Руською Православною Церквою, якби ситуація свого часу не змінилася. Зуміли б ми взагалі зберегти віру в нашому народі ще протягом двох або трьох десятиліть? Перелом 80-х і 90-х років — це був критичний момент в історії Руської Церкви.

— Останній момент?

— Це був, можливо, останній момент. Наведу вам приклад із життя Смоленської єпархії. У 1984 році мене було призначено в Смоленськ. Влада забороняла мені як єпископу їздити по парафіях — я міг служити тільки в місті Смоленську. Але перше, що я зробив, — не послухався влади і поїхав.

Першим містом, яке я відвідав поза Смоленськом, був Рославль. Коли я увійшов там у храм, мене ніби в серце ножем вдарили. Я побачив храм у вкрай важкому стані: брудний, закопчений. У хорі співали якісь три чи чотири бабусі, а в народі стояли такі ж бабусі, і їх було дуже небагато. Жодної молодої особи — я був наймолодшим. А відвідуючи села, я бачив ще страшнішу картину — напівзруйновані храми, в яких у неділю збиралися 10-15 бабусь.

Ось тоді я зрозумів, що ми підійшли до межі: якщо пройде ще певний час, то ці храми вже будуть порожніми. Але Господь дав нам можливість, підійшовши до цієї межі, саме від неї почати новий відлік історичного часу.

Я не буду говорити вам про те, що сьогодні собою являє Руська Церква — ви можете прочитати це в будь-яких довідниках. Я можу тільки сказати, що це Церква більшості народу. Це Церква, яка безперечно справляє духовний, моральний вплив на життя суспільства, але одночасно стикається сьогодні як з рудиментами тієї самої атеїстичної свідомості, так і з новими викликами, які вже не стільки походять із російської реальності, скільки імпортовані. Це ідеї крайнього радикального лібералізму, які виключають поняття гріха з людських відносин і впроваджують ідею морального релятивізму — на наш погляд, ще більш небезпечного, ніж войовничий атеїзм.

— У якому сенсі більш небезпечного, ніж атеїзм?

— У тому сенсі, що атеїзм — це відкритий ворог. Ви бачите, що перед вами ворог: він пропонує неприйнятні для вас ідеї, і у вас є вибір — або здатися, або чинити опір. Іноді цей вибір є дуже радикалізованим — або залишитися в живих, або померти. Через цей вибір пройшли мої батьки, мій дід, величезна кількість людей, що належать до Церкви, в Росії, в Радянському Союзі.

Зараз ніхто від вас не вимагає життя або смерті. Зараз просто опановують вашу свідомість, пропонуючи вам такі стереотипи мислення, які нібито підтримуються дуже багатьма, істинність яких є нібито незаперечною. Але насправді це антицерковні, антихристиянські ідеї, що несуть духовну смерть для людини. І коли ми бачимо моральний занепад у житті багатьох товариств, колосальну кризу сім'ї, забуття заповідей, відсутність, коли йдеться про свободу, поняття відповідальності, — то це мимоволі приводить нас до сумних думок. І в Росії, на всьому просторі Руської Церкви ми сьогодні боремося з цими двома викликами — це і рудиментарні впливу епохи атеїзму, і нова хвиля секуляризації і радикального лібералізму. Дай Боже впоратися з цими викликами.

— А як Ви оцінюєте церковно-державні відносини в сучасній Росії?

— У Росії — вперше, можливо, за післяреволюційну історію — принцип відділення Церкви від держави, проголошений в результаті Жовтневої революції, зараз здійснюється досить коректно. Це приводить до того, що держава, влада й Церква автономні одне від одного. Ми дійсно автономні, ми не втручаємося в справи одне одного і цінуємо цю автономію. Руська Церква дуже цінує ту свободу і ту автономію, яка сьогодні має місце.

— І немає жодних проблем у цих відносинах?

— Якщо дозволите, про проблеми трохи далі. Як я одного разу сказав, проблем немає тільки на кладовищі, на що мій колега відповів: «Ви помиляєтеся. На кладовищах у великих містах величезна кількість проблем».

Отже, є ця автономія. Але, з іншого боку, є спільний порядок денний. Питання моральності небайдужі для будь-якої нормальної держави. Неможливо нескінченно регулювати людські відносини, тільки підвищуючи рівень законодавства, посилюючи правоохоронні органи, удосконалюючи суд. Все це може приносити позитивний результат, але він же не зупиняє людину від того, щоб увійти в кінотеатр і розстріляти глядачів. Він не зупиняє людей від інших божевільних дій, коли батьки кидають дітей, коли діти йдуть і вбивають своїх батьків... Інакше кажучи, ніяке, навіть найдосконаліше державне законодавство і найдосконаліша судово-правова система не гарантують від страшних злочинів, тому що джерелом злочинів є людина, її внутрішнє життя, її серце.

Думаю, що будь-яка розумна влада розуміє прагматичне значення моральності в суспільних відносинах. Моральна людина — це законослухняна людина навіть у тому випадку, якщо вона не знає законів. Тому питання, пов'язані з суспільною мораллю, і інші, що виникають з них, такі, наприклад, як алкоголізм, наркоманія, проституція, збільшення кількості абортів, — я можу перераховувати довго, — це ті питання, які стоять на порядку денному церковно-державних відносин.

Церква зараз найактивнішим чином включається в програми з подолання алкоголізму, особливо в тих регіонах Росії, де це актуально, і з реабілітації наркозалежних. Ми створюємо притулки для молодих жінок, які відмовляються від того, щоб робити аборти. Я не буду перераховувати — існує велика кількість соціальних церковних програм, які ми здійснюємо самостійно або у взаємодії з тими чи іншими державними установами.

Але крім того, є ще одне «крило», на яке ми спираємося, — це громадянське суспільство, це велика кількість некомерційних організацій, з якими ми також співпрацюємо, здійснюючи свій власний пастирський порядок денний.

— Під час перебування в Росії ковчега з Поясом Богородиці восени минулого року вклонитися святині прийшла величезна кількість росіян. Пасків, освячених у святині, були роздано близько чотирьох мільйонів. Як це характеризує сучасне російське суспільство?

— Як суспільство з дуже високим рівнем релігійності. Це за місяць чотири мільйони; і для того щоб близько чотирьох мільйонів людей могли підійти до Пояса Пресвятої Богородиці, в якийсь момент ми відмовилися від того, щоб люди торкалися Пояса, тому що вони гальмували цей потік. Тоді Пояс було піднято, і люди просто під ним проходили — ось так і вдалося пройти приблизно чотирьом мільйонам за один місяць. І з якою скорботою росіяни проводжали Пояс Пресвятої Богородиці! Якби ще десять місяців, то це були б уже сорок мільйонів, і я не впевнений, що потік людей скоротився б.

Я дійсно вважаю, що російське суспільство і суспільство держав, в яких Руська Православна Церква здійснює своє служіння, — це релігійне суспільство. Але, кажучи так, я хотів би зазначити, що всередині цього суспільства є багато проблем, і, можливо, головна полягає в браку релігійної освіти. На жаль, дуже часто людина, яка у відповідь на питання соціологічних служб стверджує, що вона православна, живе як невіруюча. Тому на порядку денному Руської Церкви — робота в галузі катехизації, навчання релігії і, звичайно, посилення пастирської діяльності, особливо серед молоді.

— Це і катехизація в школах?

— Катехизація в школах — це питання, яке нам не вдалося вирішити. Держава не пішла на те, щоб допустити викладання релігійних дисциплін у школі.

— А чому?

— Держава пішла іншим шляхом — вона погодилася з нашим компромісним варіантом, коли ми запропонували, щоб у школах викладалися основи культур — православної, мусульманської, буддистської, іудейської і, для тих, хто бажає, культур всіх світових релігій. Крім того, ми також запропонували, щоб люди нерелігійні могли вивчати світську етику. Для чого це було зроблено? Головні противники викладання в школі катехізису, релігійно орієнтованих дисциплін говорили про те, що в умовах багаторелігійного і багатонаціонального суспільства це призведе до конфлікту. Ми переконували їх, що це не так, оскільки ми проводили пілотні проекти в багатьох областях Росії і ніколи викладання цих дисциплін не призводило до конфлікту. Але переконати нашу ліберальну пресу, яка боролася із запалом, гідним іншого застосування, було неможливо, і президент Медведєв пішов на компроміс, з яким ми погодилися.

— Сьогодні?

— Сьогодні.

— А завтра?

— А завтра будемо всі разом молитися, працювати й дивитися, що відбувається з нашим народом і наскільки викладання основ релігійної культури буде гуманізувати життя дітей і батьків.

— Я дуже хотів би повернутися до спільної декларації, яку Ви післязавтра підпишете з єпископом Михаликом. Які особисті почуття Ви відчуваєте з приводу цього документа?

— Я згоден з усім документом, він викликає у мене почуття оптимізму і в певному сенсі навіть почуття радості. Адже так багато поганого було у відносинах між країнами й народами, і якщо в якийсь історичний момент за найактивнішої участі двох Церков підписується такий документ, то це означає, що народи не такі погані, що вони мають потенціал для побудови чудового спільного майбутнього. Такий документ не може викликати ніяких почуттів, крім почуття задоволення й радості.

— А в інших єпископів не було ніяких сумнівів з приводу цього документа?

— У нас не було обговорення в рамках всього єпископату.

— У нас у Польщі було...

— Так, але ми обговорювали його різними способами серед архієреїв, і остаточно цей документ буде представлено Архієрейському Собору на початку лютого наступного року.

— Отже можна сказати, що це Ваше особисте рішення підписати цей документ?

— Ні, це не особисте рішення. Це рішення узгоджене з цілою групою архієреїв, які беруть участь у зовнішніх зв'язках Руської Церкви, і ми відштовхувалися, у тому числі, і від настрою людей, який ми знаємо. Вважаю, що цей документ буде дуже позитивно сприйнятий нашим єпископатом і віруючим народом.

— А сама ідея з якого боку прийшла — з Польщі чи з Росії?

— На такі питання ми відповідаємо так: це спільна ініціатива.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Архієпископ Охридський Іоанн: Влада не виконує рішення суду Страсбурга [Iнтерв'ю]

Митрополит Волоколамський Іларіон за участю ієрарха Грузинської Церкви звершив відспівування художника-реставратора А.М. Овчинникова

Ієрарх Грузинської Церкви звершив Літургію в московському храмі, де окормляється грузинська православна діаспора

Голова ВЗЦЗ: Патріарх Варфоломій не хоче визнати помилку, зроблену ним в українському питанні

Вітання Святішого Патріарха Кирила Блаженнішому Митрополитові Варшавському і всієї Польщі Саві з нагоди дня тезоіменитства [Патріарх : Привітання та звернення]

Співчуття Предстоятелів Помісних Православних Церков у зв'язку з кончиною почесного Патріаршого екзарха всієї Білорусі митрополита Філарета [Привітання та звернення]

Голова Синодального відділу у справах молоді взяв участь в урочистостях Люблінсько-Холмської єпархії Польської Православної Церкви

Привітання Святішого Патріарха Кирила Блаженнішому Митрополиту Варшавському Саві з річницею інтронізації [Патріарх : Привітання та звернення]

Різдвяне інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія» [Патріарх : Інтерв'ю]

В.Р. Легойда виступив на семінарі-нараді Комісії Громадської палати РФ з гармонізації міжнаціональних і міжрелігійних відносин з громадськими палатами суб'єктів РФ

Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила телеканалу «Росія 24» до 200-річчя відкриття Антарктиди [Патріарх : Інтерв'ю]

Святіший Патріарх Кирил: В Антарктиді ми бачимо якийсь відблиск Божого Царства

Усі матеріали з ключовими словами