Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників Міжнародного з'їзду православної молоді

Відповіді Святішого Патріарха Кирила на запитання учасників Міжнародного з'їзду православної молоді
Версія для друку
18 листопада 2014 р. 23:57

18 листопада 2014 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил виступив на відкритті Міжнародного з'їзду православної молоді в Москві. Потім Святіший Владика відповів на запитання учасників з'їзду.

— Доброго дня, Ваша Святосте, мене звуть Сергій Мальцев, місто Краснодар. Так склалося в моєму житті, що я займаюся молодіжною політикою, є заступником директора центру молодіжної політики при управлінні у справах молоді адміністрації міста Краснодара. За останні два роки ми збудували тісну партнерську взаємодію з відділом у справах молоді Катеринодарської і Кубанської єпархії, а саме в напрямку популяризації традиційних цінностей нашого Кубанського регіону та Російської держави в цілому. З досвіду власної роботи можу сказати, що важливим аспектом в реалізації сучасної молодіжної політики є таке поняття, як лідерство. Як правило, у світському суспільстві лідером стає людина, яка готова і може пригнічувати оточуючих, або маніпулювати їх свідомістю. Безумовно, цей підхід має свою ефективність, але чи знаходить він своє місце в православному середовищі? Це, по-перше. І по-друге, Ваша Святосте, що взагалі таке молодіжне лідерство в православному розумінні? Заздалегідь дякую за відповіді.

— Дякую Вам, гарне питання. Якщо в православному середовищі виникають лідери, які пригнічують своїх підопічних, то це найгірше, що можна придумати. На жаль, іноді такі «гуру» виникають. Вони згуртовують групу людей, на яких роблять сильний психологічний тиск, але завдають дуже великої шкоди всій Церкві, бо робота такої людини спрямована на те, щоб оточуючі підтримували її авторитет, її лідерську владу. Можливо, дехто з них не усвідомлює того, що це так, але, насправді, в якійсь віддаленій перспективі все працює на цю людину. Це абсолютно сектантський підхід. Не може бути таких лідерів у нас, це буде дуже погано, — розвалимо всю справу і нічого не створимо.

А якщо говорити про те, що таке лідер, то лідер той, кому вірять, а вірять тим, у кого слова не розходяться зі справами. Бути лідером, який вміє тільки говорити, — це одне, такій людині можуть повірити, а потім зневіритися, але як охоче люди йдуть за людиною, яка попереду! Нещодавно, у зв'язку з відзначенням 100-річчя Першої світової війни, я почув чудову фразу: раніше офіцер, який піднімався в атаку, піднімав шпагу і говорив: «За мною!», а в більш пізні часи нерідко можна було почути іншу команда — «Вперед!». «Вперед!» — Це що, за ким вперед? Справжнє лідерство — це коли людина встає і йде назустріч небезпекам, труднощам, можливо, навіть смерті. Тоді їй необов'язково говорити «За мною!» — Люди підуть за нею, якщо бачать, що вона не боїться, що ризикує.

— Ваша Святосте, здрастуйте, мене звуть Вікторія Руда, я представляю Сімферопольську і Кримську єпархію і молодіжну групу храму Вознесіння в місті Севастополі, я займаюся громадською діяльністю і молодіжною політикою. Зараз серед молоді існує думка, що голос молоді може бути найкраще почутий у політиці, у громадській діяльності, у бізнесі. На Ваш погляд, яке місце молодь займає в Руській Православній Церкві, і чи не є Церква на сьогоднішній день місцем, де можуть спілкуватися й розвиватися люди, які досягли вже більш зрілого віку?

— Дуже сумно, якщо Церква стане клубом літніх людей. Вона не має права стати такою громадою. Але, з іншого боку, Церква, звичайно, — це не дитячий сад, не школа, не гімназія і не молодіжний клуб. Церква для народу, і в Церкві повинні бути всі: і діти, і молодь, і люди середнього віку, і літні. Але, наскільки я розумію, Ваше питання про те, якою має бути питома вага молоді, як вона повинна себе позиціонувати в Церкві. Упевнений, що зараз недостатня питома вага молоді, і недостатньо молодь присутня у всіх наших програмах.

Єдине, що мене втішає, — ми зараз висвячуємо багато нових архієреїв, і більшість із них молоді люди. Коли з ними розмовляєш, то відчуваєш, що для них слово «молодь» — майже що слово «ровесник». Я покладаю дуже великі надії на них, а також на те, що сама молодь через свою активність, через свою реальну розмову з ієрархією, з єпископатом, з духовенством сприятиме тому, щоб питома вага молодіжної присутності у всіх сферах церковного життя ставала більш значною, чи то викладацька, соціальна, місіонерська чи просто парафіяльна робота. Гадаю, що нам потрібно збільшити присутність молоді в усіх цих напрямках.

— Ваша Святосте, здравствуйте! Мене звуть Козодоєв Іван. Я є алтарником Петропавлівської парафії Сурозької єпархії міста Дублін в Ірландії. У сучасній Ірландії молодь воліє проводити свій вільний час поза Церквою. Вони, як правило, відвідують різні паби, кінотеатри, ходять на концерти сучасних виконавців, і у зв'язку з цим я хотів би поставити Вам запитання. Як, припустимо, мені як активному парафіянину переконати їх у тому, що Церква насправді є більш захоплюючою, ніж вся ця продукція сучасної індустрії розваг?

— Я думаю, що Церкві не треба конкурувати з розважальними закладами. Напевно, найправильніший спосіб залучити людину — трохи розповісти про самих себе, свої думки, свої почуття, про те, чому ви християни. Мої дитинство і юність проходили в умовах атеїстичної держави. Я ніколи не приховував своєї релігійності, і це давало мені можливість розмовляти з дуже багатьма молодими людьми. Я розумів: щоб відповідати на запитання, потрібно багато читати, думати, потрібно вміти таким чином формулювати свою віру, щоб вона була зрозуміла для сучасної людини. Це змушувало мене серйозно читати Євангеліє, ставити якісь критичні питання перед самим собою, — всім цим я займався у свої дитячі та юнацькі роки.

Ви вибачте, що я посилаюся на свій досвід. Я можу сказати, що такий підхід допомагає і самій людині зміцнюватися у вірі, і є переконливим для інших. Але у людей має бути можливість знайомитися з християнством, не тільки відштовхуючись від вашого досвіду. Важливо, щоб і в наших парафіях велася робота, так щоб можна було обговорювати книги, кінофільми, музику... Це дозволило б серйозним молодим людям, які ставлять перед собою світоглядні питання, мати таку духовну і одночасно інтелектуальну площадку, і тим самим допомагало б їм долучатися до Церкви.

— Добрий день, Ваша Святосте. Мене звуть Анна Шаповалова, я представник молодіжної організації Бішкекської єпархії, в Киргизстані. Беру активну участь в громадському житті Церкви і я є одним з організаторів православних фестивалів, диспутів та літературних вечорів. І в мене виникло таке питання. Іноді виникає сумнів у тому, наскільки взагалі значущою є для Церкви наша робота, і як оцінити результати нашої діяльності, адже оцінка дуже важлива, і, якщо її не буде, то відповідно не буде стимулу для продовження роботи?

— Ось це саме питання я задаю нашому духовенству, у тому числі московському. Мало в річному звіті написати: у нас ведеться молодіжна робота. Я пропоную нашим настоятелям брати молодих людей, які мають відповідну підготовку, на постійну роботу, тобто платити гроші і ставити перед ними конкретні завдання. А конкретна задача ось яка. Припустимо, в неділю на парафії причащається п'ять чи десять молодих людей, а приходить триста. Ставиться завдання: через рік повинно бути вдвічі більше; і це допомагає людині побудувати план і за цим планом працювати.

Жоден настоятель з цією роботою не впорається. Я в цьому переконався. Священик не має можливості професійно займатися цією діяльністю, хіба що в разі, якщо парафія зовсім маленька. Священик повинен виконувати функції духівника: приймати сповідь, давати поради. А ваша робота, робота молодих активістів парафій має бути спрямована на збільшення кількості віруючої молоді. І не просто теоретично віруючої, а тієї, яка воцерковлена, бо саме цей процес може привести до омолодження нашої Церкви і до якісних змін у тому, що ми називаємо православним способом життя.

— Ваша Святосте, здравствуйте! Мене звуть Катерина, і на цьому форумі я представляю Берлінсько-Германську єпархію РПЦЗ. Я є представником православної молоді Німеччини при єпархіальній раді. Також я є волонтером міжнародної православної дияконії «Добра справа», яка допомагає хворим і російськомовним сім'ям, що приїжджають на лікування до Німеччини. Зараз я вивчаю соціальну роботу в місті Мюнхені. Коли я приїхала до Німеччини п'ять з половиною років тому, я воцерковилася, до того я була скоріше захожанкою. І ув зв'язку з цим я хотіла б задати Вам наступне питання, як поводитися молодій людині зі старим, звичним колом спілкування? Чи варто нам відмовлятися від тих, хто були нашими друзями, але відмовляються ходити з нами до церкви і не розуміють Божественної літургії?

— Це дуже непросте питання, тому що людина, особливо молода, коли воцерковлюється, набуває ознак неофіта, які психологічно легко зрозуміти: перед нею відкривається новий світ, вона відчула, що таке віра, і їй хочеться поділитися цим даром, розповісти про це кожній людині, причому неодмінно так, щоб їй повірили і за нею пішли. Іноді це призводить до зайвого ригоризму, тобто людина стає нетерпимою до думки інших людей і нав'язує свою точку зору так, що це викликає опір і неприйняття. Думаю, насамперед, важливо передавати свій внутрішній досвід, але треба робити це так, щоб людина, яка не має подібного досвіду, не відвернулася від ваших слів. Нехай вона не прийме відразу всього того, що ви говорите, нехай вона буде задавати різкі, критичні питання, провокуючи вас на якусь відповідь. Потрібно завжди пам'ятати: християнин — це не тільки той, хто може своєю логікою, своїми переконаннями схилити іншого на користь своєї думки. Але кожен християнин зобов'язаний передавати іншому свій внутрішній досвід з любов'ю і з поблажливістю. Тоді навколо вас буде дуже багато людей, яким приємно, радісно перебувати з вами. Ось це й формуватиме стійку думку, що християнство — це добра віра і що воно відкриває для людини перспективу щастя.

— Здрастуйте, Ваше Святосте, мене звуть Артем Гаранін, я керівник молодіжного відділу Казанської єпархії і представляю тут татарстанську митрополію. Ми живемо в багаторелігійному світі, де, на жаль, безліч людей є невіруючими. Як сучасній молодій людині не соромитися бути сповідником православної віри і бути готовим захистити свою релігійну точку зору? Спаси Господи!

— Думаю, що сьогодні, що вчора, що п'ятсот чи тисячу років тому свідчити про віру непросто. Навіть коли здавалося, що все суспільство православне, свідчити було дуже непросто, ми можемо судити про це за православною літературою XIX — початку XX століття. Згадаймо полум'яні слова отця Іоанна Кронштадтського, які виривалися з душі людини, яка бачила, що відбувається з народом, із суспільством, з країною. Він хотів передати своє бачення і своє розуміння того, що є православна віра, і наштовхувався на обструкцію, на нерозуміння...

Проповідувати Христа, а тим більше свідчити про свою особисту віру завжди важко. У наш час теж важко, хоча й легше, напевно, ніж за радянських часів. З іншого боку, в чомусь важче, тому що зараз розвивається нігілістичне ставлення до будь-яких ідей. Проповідь про Христа, свідчення про Христа завжди пов'язані з рівнем власної релігійності того, хто проповідує, бо ніщо не переконує так, як особистий досвід людини. Якщо ви в розмові з сучасною невіруючою людиною наводитимете за схоластичною богословською схемою так звані докази буття Божого, то в кращому випадку вона плечима потисне. А от якщо ви будете говорити їй, що таке молитва в конкретних ситуаціях, в яких ця людина опиняється, то не виключено, що вона зрозуміє, що молитва — це велика сила, здатна в ту мить, коли провалюєшся в життєву трясовину, виявитися твердим грунтом і врятувати від загибелі. Особистий вимір релігійності є дуже важливим чинником нашого християнського свідчення, однак недостатньо говорити тільки про особисте. Адже християнство, безперечно, може дати ключ до вирішення багатьох проблем сучасності. Чому Руська Православна Церква прийняла Основи соціальної концепції? Тому що треба було дати нашим сучасникам поживу для розуму і показати, що християнство є світоглядною основою для позитивного вирішення великих проблем, які стоять перед людьми. Так що потрібно, звичайно, і одне робити, і іншого не забувати; але найголовніше — в серці своєму відчувати Бога і частіше молитися. І тоді Господь буде допомагати в усіх обставинах, у тому числі і в таких, про які Ви говорите.

— Здрастуйте, Ваша Святосте, мене звуть Симонова Анна. Я член молодіжної ради Новосибірської єпархії, організатор соціальних проектів, а також підприємець. У Новосибірську та в інших містах Росії за останній час було скасовано кілька концертів сатанинських і язичницьких музичних груп. Це сталося внаслідок активних протестів громадськості, у тому числі молоді, що отримало великий резонанс в Інтернеті та ЗМІ. Я особисто була учасницею цих протестів, бо неможливо байдуже дивитися на те, як під виглядом культури для молоді з відкритих майданчиків міста зневажається ім'я Боже. Але далеко не всі поділяють таку точку зору. Яку позицію тут повинна займати православна молода людина, і які дії ми можемо і повинні здійснювати? Дякую! (Оплески)

— За реакцією аудиторії бачу, наскільки це питання актуальне. Прийшли якісь особи до Храму Христа Спасителя і почали біснуватися на амвоні. Напевно, ніхто б не дізнався їх імен, якби ці особи, яких видворили з храму, навіть не викликаючи міліцію, потім не виклали все це в Інтернеті, не додали б до цього текст, який вони не вимовляли в храмі, і не влаштували б із цього показову порку православним людям. Що сталося? Народ піднявся, народ не прийняв цього. Складалося враження, що це якась розвідка боєм. У певних колах поширена думка, що православні люди — слабаки, що вони нездатні до самоорганізації, нездатні до відстоювання своїх переконань. «От кажуть про 80% хрещених — що це таке? Це атеїстична країна, немає тут ніякої віри, так що давайте перцю їм посиплемо на рану, подивимося, яка реакція». І коли близько ста тисяч людей прийшли на площу перед Храмом Христа Спасителя, без єдиного плаката, з іконами, і молилися Богу, щоб Господь не допустив погибелі Вітчизни нашої від осквернення, це було шоком для багатьох. А що б сталося, якби ми, піддаючись порадам певної частини суспільства, сказали, що нічого особливого не сталося? Ми отримали б ще не один такий випадок, і, можливо, ще страшніші блюзнірства — подивіться, що зараз сталося на площі перед собором апостола Петра. Але наш народ встав і сказав «ні,» і так голосно сказав, що закон прийняли.

Тому у нашого народу є право чинити опір тому, що нав'язують йому з метою зруйнувати його духовну сутність, підірвати цінності, які для нього дороги. У нас є право на мирний протест, тільки не потрібно вдаватися до екстремізму, тому що це виходить за рамки християнської моралі. Але протест в рамках закону, мобілізація громадської думки, роз'яснювальна робота — це те, що потрібно сьогодні. Якщо ж ми не будемо себе захищати, то пізно буде за голову хапатися, коли станеться щось страшне в нашій країні. Недавно вийшов чудовий фільм «Сонячний удар». Якби ротмістр відповів тому хлопчикові, який говорив: «Невже і государ імператор від мавпи? невже і владика від мавпи?» Якби він тоді не відмахнувся, а пояснив, то, можливо, цей хлопчик не став би потім співучасником його страти? Разючий художній приклад!

У цій боротьбі за людські душі немає дрібниць. Нам кажуть: «Що ви ображаєтеся, це ж не солідно, ми ж сучасні люди». Так, сучасні. Але ми як сучасні люди залишаємо за собою право відстоювати свою ідентичність, свою справжність і ті цінності народного життя, завдяки яким народ зберігся впродовж 1000 років. Це наш обов'язок, і я дуже радий, що сьогодні все більше й більше людей розуміють, що за нашу віру і за наші цінності потрібно боротися в тому випадку, коли це необхідно, природно, мирним способом.

— Священик В'ячеслав Давиденко, голова молодіжного комітету Монреальсько-Канадської єпархії, клірик Свято-Троїцького собору в місті Торонто, Канада. Ви сьогодні у своєму слові згадали про інформацію, про соціальні мережі і про те, що нам потрібна критика в мисленні, коли ми в це занурюємося. Звичайно, ні для кого не секрет, що молодь, у тому числі православна, проводить дуже багато часу в соціальних мережах. Я сам зареєстрований у дев'яти з них, щоб за службовим обов'язком тримати контакт з молодими людьми, постійно бути доступним. Хотів би запитати Вас: якою б Ви хотіли бачити молодіжну проповідь в інтернеті і соціальних мережах? Як Ви ставитеся до православних спільнот в них? Яка свобода може бути у молоді в ініціативах, і до якої міри клірикам варто спрямовувати їх під архієрейське благословення — взагалі або в якісь конкретні моменти?

— Я не впевнений, що потрібно якесь спеціальне благословення для того, щоб брати участь у цій діяльності. Я прихильник православних спільнот. У мене немає, на жаль, можливості відслідковувати все, що там відбувається, але про найважливіші речі мені доповідають, і тоді я сам дивлюся, якщо мене це зацікавить.

Православні спільноти допомагають консолідувати православну молодь, тільки дуже важливо, щоб ці православні спільноти кимось не направлялися в певний бік, щоб вони дійсно працювали на зростання людей у вірі, у церковній активності.

У зв'язку з цим я згадую, що відбувалося на Заході в 60-і та особливо в 70-і роки, коли ставилося питання про те, що потрібно дати молоді більше влади на церковних парафіях. Цілий рух виник, а потім стало ясно, що внаслідок цього сталося. У багатьох парафіях, католицьких і протестантських, молодь прийшла до влади і почала задавати порядок денний. Але молодь же перебувала під потужним впливом ліберальної філософії, і той порядок денний, який пропонувалася ліберальними силами, був принесений у християнські парафії. А результат — храми, що порожніють, і неймовірна лібералізація доктрини, яка призвела до того, що благословляються одностатеві шлюби тощо.

Тому й соціальні мережі можна так само спрямовувати в певному напрямку. Це досить небезпечна річ, і цю небезпеку треба вміти помічати. Але сама можливість для православних молодих людей об'єднуватися в соціальних мережах, з моєї точки зору, — позитивне явище. А вже як ми поводимося в соціальній мережі, залежить від наших переконань, від нашої віри, від нашої відданості Господу.

— Мене звуть Сафронова Катерина, я є парафіянкою і членом молодіжного руху одного з храмів Західного вікаріатства в Москві. І в мене таке питання. Багато молодих людей зараз відкладають шлюб і сім'ю до кращих часів, дотримуючись вільних стосунків. Подібним чином поводяться навіть люди, які позиціонують себе як православні християни. Як знайти другу половину, не здійснюючи вчинків, які суперечать власному сумлінню?

— Частково я намагався відповісти на це питання, але, можливо, не до кінця, і недостатньо ясно сформулював все те, що хотів сказати. Бувають помилки, у тому числі у виборі супутника або супутниці життя, коли люди намагаються знайти щастя шляхом проб і помилок. Я вже говорив про те, що з християнської точки зору це недозволено, це є не що інше, як блуд, а блуд не може привести людину ні до щастя, ні до істини. Тому йти шляхом підшукування собі чоловіка або дружини ось таким чином — це неймовірно небезпечний експеримент на своїй власній особистості. І іншої поради я не можу дати, а лише одну, і даю її з легкістю, бо якби це не було перевірено досвідом, якби всі наші предки жили не так, а якось інакше, то моя порада була би просто пустою декларацією. Але моя відповідь заснована на реальному досвіді багатьох поколінь, у тому числі моїх власних батьків, моїх бабусі й дідусі і, я впевнений, прадідів і пращурів як моїх, так і ваших. Шлюб — це таїнство, це святиня, коли дві людини стають єдиною плоттю, і що Бог з'єднує, людина нехай не розлучає. Як ми готуємося до Таїнства причастя — читаємо молитви, постимо, — так само ми повинні внутрішньо готувати себе до Таїнства шлюбу. І не шляхом підшукування певної кількості партнерів, щоб потім вибрати кращого, а насамперед станом своєї душі.

Ми, звичайно, повинні вибирати. Ось для цього у нас має бути розвинена церковна молодіжна робота, з тим щоб люди могли знайомитися. Свого часу, будучи ректором Ленінградських духовних шкіл, я насилу переконав тодішнє Священноначаліє, щоб мені дали можливість відкрити регентське відділення для дівчат. Це був перший досвід за всю післяреволюційну історію Руської Церкви, коли богословську освіту почали отримувати жінки, дівчини. І тоді — скажу те, що нікому відкрито ніколи не говорив, — запросив мене до себе Святіший Патріарх Пимен і сказав: «Отже, владико, доведеться Вам ще й дитячий садок відкривати при семінарії». І тоді я по молодості сказав слова, які мене дуже багато до чого зобов'язали. Я сказав: «Обіцяю Вам, Ваша Святосте, що не буде жодного випадку, за який би мені довелося червоніти або виправдовуватися перед Вами». Я приїхав до Ленінграда, провів перші збори молодих людей і дівчат, всіх разом, і сказав їм: «Не підведіть мене. Будь ласка, спілкуйтеся, проводьте разом час, але по-християнськи». Більш того, створюючи цю систему, я був переконаний, що вирішую одночасно і величезну соціальну проблему, адже до того ніде було нашим семінаристам знайти наречену. А після закінчення регентського класу практично всі виходили заміж. І ви знаєте, це щасливі шлюби. Зустрічаєш зараз когось, вже не впізнаєш, а у них вже діти або внуки. І як вони дякують своєму колишньому ректору за той час, коли вони побачили одне одного, познайомилися і створили сім'ю!

Я глибоко переконаний, що наша молодіжна робота повинна створювати, у тому числі, і простір для знайомства, для спільного проведення часу, для того щоб через спільну роботу, через волонтерство люди пізнавали одне одного. Адже пізнавати треба не тільки через атмосферу задоволення, не в барі або на дискотеці — це не те пізнавання. Потрібно відчути іншу людину через труднощі, — припустимо, коли разом працюєте волонтерами, коли разом їдете в похід. Ти бачиш, як він чи вона поводяться, і ось тоді й формується по-справжньому довіра до іншої людини. А якщо вона супроводжуватиметься ще й любов'ю, тоді, звичайно, буде міцний шлюб. Усіх закликаю йти цим шляхом, а не якимось іншим.

Дякую вам за увагу.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарше вітання з нагоди 30-річчя готелю «Данилівський»

Вітання Святішого Патріарха Кирила з нагоди 30-річчя заснування Російського державного соціального університету

Вітання Святішого Патріарха Кирила Румену Радеву з переобранням на пост Президента Болгарії

Патріарше вітання єпископу Маардуському Сергію з 55-річчям від дня народження

Патріарше вітання єпископу Карагандинському Севастіану з 60-річчям від дня народження

Патріарше привітання єпископу Раменському Іринарху з 70-річчям від дня народження

Вітання Святішого Патріарха Кирила учасникам XXVI Міжнародного кінофестивалю «Радонеж»

Вітання Предстоятеля Руської Церкви Блаженнішому Патріархові Єрусалимському Феофілу з річницею інтронізації

Вітання Святішого Патріарха Кирила губернаторові Рязанської області М.В. Любимову з 50-річчям від дня народження

Патріарше вітання настоятельці Пюхтицького монастиря ігумені Філареті (Калачовій) з 10-річчям зведення у сан ігумені